Завідомо неправосудне судове рішення: яке воно?!

 

 Постановою Личаківського районного суду міста Львова від 09.11.2012 року у адміністаривній справі №2а-1312/392/12  за позовом КАЛЮЖНОЇ О.В. до директора Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради ПАВЛЮК Н.А. про скасування рішення та визнання права особи адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Як ми бачимо із копії судового рішення, що було надано судом третій стороні, постанова суду першої інстанції сторонами у адміністаривному процесі не оскаржувалася і у наслідку чого набрала законної сили. Отже, дана постанова обов'язкова до виконання на території України.

Дане судове рішення було надано третій особі і оформлено у відповідності до інструкції. Але тут, не жданно - не гадано з"явився Військово-медичний клінічний центр Західного регіону та подав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, яка вже набрала законної сили. Дивує те, що "фахівці" юридичної служби Військово-медичного клінічного центру Західного регіону навіть не порахували за необхідне ознайомитися з матеріалами справи : це так вони впевнені у позитивному вирішенні питання у Львівському апеляційному адміністративному суді. Хто зна??!!!

 

Більше того, юридична служба цієї військової установи ще і клопоче уапеляційній скарзі про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, яка набрала законної сили. Ось тут наші читачі вже точно знаходяться на порозі "нового юридичного відкриття" - ЦЕ ПЕРЕГЛЯД ПОСТАНОВИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ЯКА НАБРАЛА ЗАКОННОЇ СИЛИ, В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ. Автор цих слів має думку про те, що касаційна інстанціяу удміністративному судочинстві буде "дуже ревнувати" з цього приводу, адже перегляд судового рішення, яке набрало законної сили можливе лише за правилами

 глави 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

           Але дивує інше?! Військово-медичний центр Західного регіону знавпро існування такого судового рішення, яке набрало законної сили. Подаючи апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, яка набрала законної сили, фахівці юридичної служби не могли не знати, що своїми діями вони вчиняють злочин, передбачений ч.1 та ч.2 ст.382 Кримінального кодексу України. Більше того, про намір таких дій дана військово установа інформує заявника, тобто КАЛЮЖНУ О.В., чим підтвержують намір невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

            Також є цікавою позиція Львівського апеляційного адміністративного суду з приводу клопотання Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, яка вже набрала законної сили. За наслідками такого клопотання колегія суддів ухвалою від 07 березня 2013 року поновила термін на "оскарження постанови суду першої інстанції, яка набрала законної сили, у апеляційному порядку"!!! Повний маразм. Це повністю суперечить вимогам ст.185 КАС України. Але колегія суду не моглане не помітити і те, що на аркушах сторінок із 150 по 155 матеріалів справи містяться відомості, які свідчать про те, що постанова Личаківського районного суду міста Львова набрала законної сили, а відтак, підлягає перегляду у порядку глави 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, ми можемо стверджувати про те, що ухвала Львіського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2013 року (провадження №1288/13) у адміністративній справі №2а-1312/392/12, яка постановлена колегією суддів у складі: Головуючий - суддя БОЛЬШАКОВА О.О., суддів - МАКАРИКА В.Я. та ГЛУШКО І.В., про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Личаківського районного суду від 09.11.2012 року є завідомо неправосудною.

            Ми нагадуємо нашим читачам, що ст. 375 Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Також, у даному випадку, з огляду на ч.3 ст.382 Кримінального кодексу України можливо розглядати питання призначення покарання у відповідності до розділів 6 та 7 Кримінального кодексу України.